Якщо ви збираєтеся на острів, то варто знати, що розмір має значення. Найбільший незаселений острів Європи й просто найбільший острів України — це Джарилгач.

Ну острови мене завжди манили. Колись ми поїхали на Хортицю своїм ходом і я собі планувала подивитися три об'єкти — тамтешній музей, відбудовану Запорізьку Січ і кінний театр.
Ми прибули на острів і почали йти пішки, потім ми йшли, і йшли, і йшли, і коли ми вже ледве повзли, то побачили знак — до музею 3 км. Ще 3 км, Карл! А після відвідування музею і Січі виявилося, що до кінного театру нам "пиляти" чотирнадцять кілометрів. Отут я і зрозуміла, що прибуваючи на острів, варто знати про його розмір. А то раптом гуляючи по берегу мені захочеться його обійти по периметру.

Ну, а Джарилгач, то взагалі велетень:

- понад сорок кілометрів заповідних білих пісків, червонокнижних трав, колючок і олив у довжину...

- до восьми кілометрів населених дикими конями, кабанчиками, муфлонами, гадюками, каракуртами і сотнями видів птахів у ширину.

Теоретично можна перейти, перебрести невеличку протоку між Лазурним і островом. Так ви зекономите на трансфері. Але згадавши Хортицю, подивилася на свої ноги і вирішила, що вони мені ще знадобляться. Ми вирушили на маленькому катері зі Скадовська. І якщо Вас підкидало коли-небудь в машині на наших ямах (питання риторичне), то ви вже достатньо підготовлені, щоб вас покидало у маленькому катері на великих хвилях. Це розваги у форматі як мінімум 20 Д - картинка, звук мотору, підкидання, регулярний солоний душ зверху і збоку, вітер-парикмахер...І ось ви ловите кайф від цього атракціону, смакуєте солону морську воду, якою вас облило, розглядаєте острів на обрії і тримаєтесь, щоб вас не викинуло за борт... А тут оп і пелікани! ПЕЛІКАНИ!!!

ПЕЛІКАНИ!!! Які ж вони великі! Вони тихо пливли від острова, гордовито тримаючи свої високі шиї і дивилися на нас так, ніби ми не сповна розуму. Вони просто випромінювали справжню гармонію, а ми проскакали по хвилях мимо них з такими емоціями подиву і захвату, що на острові, мабуть, кожен кабанчик з переляку зарився під землю.

Ми прибули на острів в районі маяків, це той кінець, що найдалі виходить у море від суші. Тут острів найвужчий і можна переходити з одного берега на протилежний. Хочете купатися у мілкій Джарилгацькій затоці з дуже теплою водою — будь ласка, хочете запірнути у відкрите море і роздивитися рибок на глибині — без проблем.

Буквально одразу нам пощастило роздивитися дельфінів, що ганяли рибу зовсім поряд. Ну а у воді я роздивлялася величезних синіх і фіолетових пульсуючих медуз... Та я за весь рік скільки дивних створінь не бачила, як тут за півгодини! Увесь берег у красивих мушлях. Для дітей основна розвага — роздивлятися і збирати їх. Виявилося, що я теж іще дитина.
І ще тиша. Ніяких катамаранів, бананів, водних мотоциклів, що каламутять воду і рекламують себе криками на весь пляж. Кайф!

Біля маяків є джерело артезіанської води, можна напитися і набрати вдосталь... І це трохи дивно, бо солоне море зовсім поряд... Хоча, а чи було там щось не дивне?

Два маяки. Два! Поруч! Старий, кажуть, спроєктований Ейфелем чи його учнем і виготовлений на замовлення в Парижі. Щось у цьому є — і в його стилі, і роки встановлення збігаються. А може й просто байка для туриста. Але то справді місце сили! Ці маяки, як два хранителі якогось порталу... Проходиш між ними і щось змінюється всередині... Ні з того ні з сього з'являється чітка упевненість — мрії збуваються!