Наша постійна авторка розповіла про те, яким могло б бути перше вересня, якби вона жила багато століть назад

Якщо для переважної кількості нас вересень з чимось і асоціюється, то пальму першості може вибороти «День знань».

Ми звикли так називати 1 вересня, бо ще з дитинства нам доводилося вчити на пам'ять віршики з таким кліше. Якби не це, ми може б назвали його – День лінійок, День ненависних бантиків, День урочистої втрати свідомості через багатогодинне стояння на сонці та вислуховування привітань депутатів, …., День віршів на пам'ять, врешті решт.

А може навіть банально – День зустрічі, адже колись ми чекали цього дня, щоб побачитися з друзями після довгої «канікулярної» розлуки…

І все ж, як тільки чую: «1 вересня», так одразу в голові спрацьовує дзвоник: «Дзень!». Зазвичай дзвоник у моїй голові нагадує про себе, коли мозок несамовито тарабанить у всі нейрони, радіючи, що він щось знає. Це може бути відповідь на питання, асоціація, інтуїція…

Але цього разу Дзень закричав: «День знань!». І хоч би що там було, це іронічно свідчить, що мозок ЗНАЄ про День ЗНАНЬ

Цікаво, яким би був мій Дзень про перше вересня, якби я жила багато віків назад… Адже колись цей самий день календаря нагадував не тільки про кінець літа та забутий портфель.

Ще у 4 віці до нашої ери імператор Костянтин Великий скликав перший Вселенський собор, на якому було вирішено, що 1-го вересня буде починатися церковний і календарний рік. Ну а школи тоді були тільки при церквах, то ж і новий рік, і в школу йди)) Сьогодні це звучить як свято печалі.

І хоча до Київської Русі ця традиція дійшла пізніше – 1492 року, до сьогоднішнього дня вона так і не дожила з різних причин. Ну, по перше, ви вже й самі здогадалися — навіщо святкувати новий рік, якщо ще не придумали олів’є? А по друге, уявіть як важко вести дітей у школу саме на новий рік… Навряд чи ми б зараз підтримали ініціативу починати новий рік 1 січня… Які віршики? Які бантики? Та жоден депутат такого й не запропонує. Отже, самі розумієте…

Минули віки і сьогодні я могла б сказати своєму мозку, що у глобалізованому сучасному світі Дзень про День знань – старомодний і не такий вже й актуальний. У Австралії перший дзвоник звучить у лютому, в Індії – в червні, а в Германії – у середині жовтня. У Японії навчальний рік починається у квітні, а завершується у березні наступного року. А у США взагалі немає єдиної дати початку навчального року, кожний округ може самостійно обрати відповідний день.

А все-таки, дивно, що для багатьох країн наші сучасні традиції не властиві. Ну от, наприклад, в Канаді, школярі не йдуть 1 вересня в школу, бо вони разом з батьками святкують останні дні літа. А перший понеділок вересня у них – День праці, що вважається офіційним закриттям літнього сезону. Тож школярі на навчання йдуть тільки у перший вівторок вересня.

Свого часу ми раділи навіть тому, що два літні місяці підряд, липень і серпень, мають по 31 дню, а не 30 і 31. Отже, нам пощастило, думали ми, — канікули на один день довші!

Уявіть як радіють канадці, коли початок вересня випадає на вівторок, а отже до Дня праці і початку навчання у них є ще майже тиждень суцільної радості! Мммммм…

Але найдивніше інше.

Якими фальшивими не були наші віршики на 1 вересня, а вчитися я досі люблю.
Я отримую кайф від шурхотіння паперової книжки. Я переживаю, сміюся і плачу читаючи… Я отримую захоплення від кожної нової порції інтелектуальних шедеврів. І навіть суха наукова концепція з жорсткими аргументами і фактажем може мене надихнути!

Тож хай кожен день буде таким справжнім Днем знань! Зі святом!!!