Кажуть в Україні є все:

Чернівці – український Париж,

Джарилгач – українські Мальдиви,

Вилково – українська Венеція…

Але насправді – Україна надихає автентичністю. Можна й не шукати Египетські піраміди у Скіфських курганах. Варто побачити справжню Україну, якою вона є…

Культура, архітектура, орнаменти і фольклор – усе пронизано самобутністю. Століттями створюючи все це, люди надихались неймовірною природою тутешніх земель. А тепер ми щодня просто проходимо повз місця сили. Саме час зупинитися і поповнити свою схованку надзвичайних вражень.

Тож рецепт №1 – Карпати. Боржавські полонини.

Щоб почуватися «на висоті» – просто побувайте на висоті! Це заразне відчуття. Іноді воно може так заволодіти душевним світом, що більше ніколи вас не відпустить.

Вище неба і вище лісів починаються полонини – це луки, що залізли так високо на гору, де дерева вже просто не можуть рости. Так от ці розлогі полонини ніжаться під променями сонця, до якого їм зовсім близько. А іноді – обіймаються з хмарами, не помічаючи, як плине час. Вони користуються усіма привілеями «зверхності», але зустрічають кожного з нас, як рідного…відкривають свої таємниці, щедро частують дарами, наповнюють потаємні кишені смаком вільного вітру і радістю досягнення цілей.

Отже. Просто уявіть, що ви підіймаєтеся вгору сидячи на підйомнику. Ви бачите, як хмара буквально сіла на вершину гори… Щойно було тепло, але чим далі, тим ця хмара ближче – більше вітру і крапельки дощу тихенько нагадують, що у цьому світі усе мінливе і швидкоплинне… Від жарко до мокро і прохолодно – одна хвилина. Чим далі тим менше видимості. І ось ви вже задумалися – що я тут роблю… Але зійти з дистанції не вийде. Туман посилюється і ось ви уже навіть не бачите попереднього сидіння підйомника, не розрізняєте силуетів, не чуєте звичного шуму, не думаєте про щоденні дрібниці, не відчуваєте час і місце… Ви у прострації. Може ви подорожуєте між епохами? А може між галактиками? У ці хвилини мозок витворяє саме те, на що він дійсно спроможний, але ніколи вам не зізнавався. Ви фантазуєте, рефлексуєте, губитесь в імлі… Аж ось ви приїхали. І тут на мить відчули себе пташкою. Ще б пак! – На вершині! Куди не глянь - ракурс пташиного польоту! З висоти дуже чітко видно, якими дрібними є наші щоденні проблеми і труднощі. Тут чутно лиш про те, що є цінним для вас. Тут народжується нове життя кожного гостя!

Рецепт №2 – Волинь. Шацькі озера.

Тіні. Глибокі тіні.

Це як?

Це, як у Світязі.

Западини на дні шацьких озер, називають саме тінями)) І сягають вони до 70 метрів глибини. Це щось неймовірне. Взагалі, Шацькі озера складно порівнювати з якимись іншими природними дивами. Тому треба пересвідчитися на власні очі. По суті це сім’я водойм… І як у кожній родині: на кого не поглянь – індивідуальність)) Зовнішність різна – розмір, глибина, температура, а вже про склад води – годі й говорити… А колір! Мега-палітра від жовтуватого до смарагдово-зеленого. Здавалося б – ну як так? Вони ж, як сім’я, поєднані спільними каналами, як же вони можуть так відрізнятися? Хоча, це не таке вже й диво, якщо врахувати те, що в цих цілющих водоймах живуть вугрі. Такі риби – неймовірні створіння, адже вони можуть розмножуватися тільки в Саргасовому морі. Це в Атлантиці, на хвилиночку. Тож після народження вони долають відстані в тисячі кілометрів і припливають на свою батьківщину. Живуть собі, а потім природа нагадує їм, що пора знову в океан. Вони можуть переповзати між водоймами по мокрій траві, їх очі збільшуються, щоб адаптуватися до океанського світла, а боки стають дзеркальними, щоб маскуватися від глибоководних хижаків… Трансформери, та й годі.

І не забувайте, що це лише мізерна купка фактів про дивний світ Волинських озер. А ліси, що навкруги! Хто почав пакувати валізи – той молодець))

Рецепт № 3 – Бакота. Подільські товтри.

Біла гора. Височенні пагорби і вода, дуже багато води. Це Дністер, його штучне водосховище. А Бакота? – Бакота це село, яке ви не знайдете на сучасних картах. Воно спить на дні під товстою водяною ковдрою. З крейдяних гір виглядає печерний монастир. І звісно, у горах цілющі джерела. Дивно все це. Щоб побачити світ з висоти треба пройти крізь туман хмари. Сліпота дає шанс на істинне прозріння, якого без неї певно не сталося б. Тінь дає розуміння глибини. А Бакота дає відчуття того життя, яке є і яке буде продовжуватися. Тут все таке розрізнене… Історія цього місця не є радісною, але сьогоднішня краса цих краєвидів вражає. Якщо ви шукаєте нові сенси, прагнете осмислення і перегляду істин – вам сюди. Не зволікайте!

Рецепт №4 – Черкащина. Букський каньйон.

Ось ви їдете центральною Україною… Звичайний собі лісостеп, рівнинна місцевість… А тут оп і гірський каньйон! І навіть річка так і називається – Гірський Тікич. Ну справді неочікувано, погодьтеся! Як так? - кругом рівненький степовий ландшафтик, і раптом кам’яні стіни по 20 метрів висотою і маленька річка, яка видовбала собі дорогу в граніті? За 2 мільярди років вона не тільки в глибину вкопалася, а ще й розширила цей каньйон подекуди до 40 метрів. Краса зашкалює – гірські фоточки вам гарантовані і на фоні водоспаду теж… Але все ж найбільш дивовижним є це неймовірне відчуття упевненості в завтрашньому дні і у тому, що у вас все вийде. Ну це ж очевидно – раз маленька річечка змогла продовбати собі шлях у міцному камінні… І у нас усе вийде… Усе, чого забажаємо… Мерщій пора перевірити!

Рецепт №5 – Придніпров’я. Гора Калитва.

Місця сили є в усіх куточках України. Питання лише в тому, чи знаємо ми про них і чи відвідуємо. Дніпро – промислове місто промислового регіону, а от всього за 70 км від нього є така собі гора Калитва. Коли ви їдете з Дніпра у напрямку Полтави і Києва, дорога раптом стає такою ж звивистою, як і річка Оріль у цих місцях. І в добу Київської Русі і в часи козацтва Оріль була кордоном між різними державами, а сьогодні вона просто третя по чистоті річка Європи. Всього навсього. Не дивно, що тут так полюбляють кататися на байдарках. Лозунг цієї місцевості: «Чистий край чистої води». Але тут і про інше варто сказати. Калитва стала теж своєрідним кордоном. Вона стала межею льодовикового періоду, розділила епохи. Коли сходив льодовик – тут у степу він нагорнув глиняну гору і зупинився. Тепер ми маємо артезіанський басейн мінеральної питної води (льодовик, що розтанув) і гору, засаджену акаціями. Давно ви стояли на краю епохи? А на вершині гори серед рівнини? А пили чисту воду чистого краю? Відчували як вітер грає вашим волоссям на вершині?

Надихайтеся! Подивіться на високе в низині і глибоке в площині. Такі місця – це міжгалактичний корабель з машиною часу на борту, генератором вашої енергії і кнопкою перезагрузки. Почніть з останнього і спробуйте всі функції))