Всеукраїнський рейтинг «Книжка року 2020» оголосив короткі списки у 7 номінаціях, в яких традиційно, вже 22 роки, оцінюється вартий уваги книжковий асортимент, виданий впродовж літературно-книжного сезону. Церемонія нагородження лауреатів відбудеться на початку лютого.

Це крута традиція, і завжди цікаво поглянути, чи збіглися твої вподобання з вибором рейтингу «Книжка року». Надихнувшись літературною новиною, авторка сайту Pozitiv.ua, освічена та креативна Галина Крюк вирішила скласти свій особистий рейтинг, основою якого стали книги, прочитані у 2020 році. Ось її топ-7.

Террі Пратчетт та Ніл Ґейман, «Добрі передвісники»

Вперше видано у 1990, перекладено українською у 2018

Спочатку декілька слів про авторів. Це колоритні особистості з нестандартним сприйняттям світу. Вони обоє мають прекрасне почуття гумору, неординарну фантазію і гарне вміння логічно прописувати сюжет. Я сміло можу сказати, що цей дует в літературі мій улюблений.

Тепер перейдімо до книги, де головними персонажами є демон Кровлі та янгол Азирафаїл. Ці двоє об’єднуються, аби вберегти світ від апокаліпсиса, якого прагне і Пекло, і Рай. Щоб відвернути кінець світу, Кровлі та Азирафаїл переховують Антихриста від янголів та демонів. Фішка, коли представники Добра та Зла об’єднується, аби досягти спільної мети, – не нова. Але у співавторів подати «класику жанру» вийшло дуже вдало, адже одним із головних аспектів твору є гумор. З одного боку тут про апокаліпсис, а з іншого – стримати сміх неможливо.

Книга була номінована на «Всесвітню премію фентезі». Я щиро раджу роман і серіал «Добрі передвісники», де головні ролі зіграли не менш талановиті актори Майкл Шин та Девід Теннант. Серіал йде максимально по сюжету книги, адже сценаристами були Ґейман та Пратчетт.

Євґеній Замятін. «Ми»

Роман написано у 1920, перекладено українською у 2016

Від сміху перейдемо до серйозної літератури, яка є класикою і потребує серйозного осмислення. Це антиутопія «Ми» Євґенія Замятіна, яку сміливо можна назвати найкращим представником даного жанру. На Замятіна орієнтувалися такі гіганти, як Оруелл та Гакслі. Як того потребує жанр, сюжет розповідає про Єдину Державу, яка все тримає під контролем. Вона огородила місто великою зеленою стіною, за яку не можна виходити. Відібрала у людей імена, на заміну дала коди. Наприклад, головного героя звати Д503. Єдина Держава диктує, коли їсти, спати, займатися сексом. Немає сімей, кохання, сумнівів. А головними хворобами є Фантазія та Душа. Якщо у когось з громадян зустрічається такий «недуг», його відправляють на операцію або «позбавляються» такого члена суспільства. В Єдиній Державі рівність – це відсутність унікальності та волі.

Взагалі книга викликає багато питань, на які прямих відповідей немає, кожен має знайти їх самостійно, обдумуючи прочитане. Це і робить книгу такою цікавою та важливою. Вона розвиває аналітичне та критичне мислення, навчає і навіть захищає, даючи змогу розпізнати маніпуляцію, яка в нашому світі зустрічається на кожному кроці. Я раджу книгу тим, хто шукає корисну «їжу» для мозку.

Дара Корній. «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи». 2017

Від важкого читання, яке навчає нас берегти власну історію і пам’ятати минуле, переходимо до «Чарівних історій українського міфу» Дари Корній. На цей час існує три з чотирьох книг циклу. Це надзвичайно гарні примірники від видавництва «Vivat». Багато яскравих ілюстрацій. Сторінки зістарені, прикрашені орнаментами. Самі ж історії розповідають про українську міфологію, яку збирають по крихтах з усієї території країни. Дара Корній легко пише про вірування наших предків, зазначаючи різницю вірувань в різних регіонах, та доповнює теорію цікавими казками, де головними персонажами виступають міфологічні істоти.

Читаючи ці книги, я знайшла багато пояснень різних забобонів, що досі мають силу у деяких містах та селах. Я зрозуміла, чому не можна щось передавати через поріг або чому дзеркала так лякають. Звісно, я отримувала пояснення від рідних, коли запитувала, але вони часто були дуже куцими. Дякуючи Дарі Корній, я краще розумію історію предків та їх вірування, які досі залишають відбиток на забобонах деяких сучасних українців.

Чак Паланік. «Бійцівський клуб»

Вперше видано у 1996, перекладено українською у 2016

До речі, говорячи про сучасних людей, мені згадується книга, яка як ніколи добре зображає еру споживацтва нашого XXI століття. «Перше правило бійцівського клубу: не говорити про бійцівський клуб». Всі знають цю відому цитату, але мало хто говорить про головну тему твору. Чак Паланік зобразив бездумне споживацтво XX століття і своєрідний бунт проти нього. Але тоді він міг лише здогадуватися, що з роками «маркетингова чума» буде мутувати й розширюватися. В багатьох антиутопіях це прекрасно зображено, хоча «Бійцівський клуб» – це яскрава сатира з психологічним напрямком.

Ця книга також потребує осмислення. Вона дає можливість подивитися на своє життя і оточення з боку та, навіть, дозволяє «протверезіти». Бо ми з вами сильно сп'янілі від купи речей, які зараз є в широкому доступі. Фішка в тому, що за «океаном» споживацтва ми втрачаємо особистість, важливість моментів та гіперболізуємо класову нерівність. Дуже раджу книгу. І не бійтеся Паланіка, він вартий прочитання.

Олена Андрейчикова. «Нежные выживут». 2020

Давайте трохи відпочинемо від серйозної літератури, що вдало давить на мозолі нашого суспільства, і поговоримо про збірку коротких оповідань Олени Андрейчикової «Нежные выживут». З гумором, інколи з іронією, розповідається про наше з вами життя. Про рутину, сімейні стосунки, про розуміння самого себе. В цих нарисах легко можна впізнати себе, сусіда чи когось з рідних. Проста приємна мова і чудова гра на тонких струнах душі, яка складається в грайливу мелодію, що зараз змусить посміхнутись, а через хвилину подарує хвилю ностальгії. Раджу збірку для легкого читання, та не думайте, що книга без особливого сенсу. Він там є, і досить вагомий та щедро приправлений гумором.

Поліна Кулакова. «Усі їхні демони». 2020

Хочу ще розповісти про книгу, яка була не надто вдало прийнята українцями. Та я вважаю її дуже важливою і дякую авторці, що вона насмілилася написати на таку тему. Поліна Кулакова та гостросоціальний трилер «Усі їхні демони» змусили мене відчути біль. На жаль, в Україні сильно поширене домашнє насильство. «Б’є – значить любить» у нас сприймають майже як закон. Швидше за все домашнє насильство йде в парі зі зловживанням алкоголю та наркотиків. Від такого симбіозу страждають як дорослі, так і діти. Допомоги немає звідки чекати. Сусіди говорять, що це не їхнє діло, поліція часто не доводить справу до кінця, бо жертви забирають заяви, не дозволяючи правоохоронцям захистити їх.

Деякі люди, прочитавши цей роман говорили: «Нащо таке писати?» А я говорю: «Про таке потрібно писати більше!» Писати, говорити, знімати кіно і програми. Не з метою хайпанути на гострій темі, а з метою стати таким собі дзеркалом для нашого суспільства і вказати на проблему. Прийняти хворобу складно, але саме це є першим кроком до одужання. Тому дуже раджу прочитати «Усі їхні демони» та не бути байдужим.

Залишаю посилання на бук-трейлер:
https://www.youtube.com/watch?v=UIMCp4kd7JQ

Ростислав Семків. «Уроки кроля жахів. Як писати горор». 2020

Ну, а завершу нон-фікшном. Цю книжку, присвячену творчості Кінга, я теж придбала без роздумів, тому що мені зацікавили дві попередні книги Р. Семків «Як писали класики» та «Як читати класиків». Вони варті уваги на всі 100 %. Дуже просто, зрозуміло і легко розповідається про літературних гігантів, жанри та історію їх створення. Книги будуть корисними як тим, хто лише розпочав знайомитися з літературою, так і тим хто є завзятим книгоманом. Ну а якщо ви мрієте написати чи вже пишете свій роман, поради Семків і його розбір творчості Бредбері, Кінга, Агати Крісті, Воннегута та багатьох інших будуть дуже до речі.

Нон-фікшн читається легко, засвоюється швидко, та ще й посміятися можна. Семків має прекрасне почуття гумору. В кінці книг на читача чекає рекомендований автором список літератури. Що важливо знати про Ростислава Семків: він доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія», письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач та видавець. Стажувався в Гарвардському університеті. З 2003 року є директором видавництва «Смолоскип». Немає сумнівів, що він знає, про що говорить, та ще й просто говорить про складне.

На цій ноті я завершую цій топ-7 та бажаю цікавих книг, які потішать ваше серце та розум.