Книжкова блогерша Роксана Шевчук ділитися роздумами, чому літературні класики колись були бунтарями в літературі, однак зараз ці твори не створюють конфлікту, не так дивують и не перевертають світогляд

Посилання на сторінку автора https://www.instagram.com/book_geek_ua/?hl=ru
Довгий час мене цікавлять літературні революціонери.

Попри безумовну повагу до канону та літературних атлантів, їх вже не так цікаво читати. Коли твори набули сакральності, як наприклад роботи Шекспіра, Чосера чи Шевченка, і коли літературні здобутки стає вже неможливо заперечити, читання таких творів здебільшого не дає тобі особливого вибору: тобі або подобається, або ти мовчиш, тому що заперечення в Україні постулату «Шевченко – геній» ототожнюється або до моветону, або до заперечення українського. Так, колись кожного з таких гігантів можна було назвати бунтарем у літературі, однак зараз ці твори не створюють конфлікту, не так дивують і не перевертають світогляд.

Як би дивно не було, я зрозуміла, що і люблю, і терпіти не можу класику водночас. Люблю за перманентну актуальність. Недолюблюю за старий світогляд. Терпіти не можу за запліснявілих викладачів, які не дають формувати своє ставлення, тому що «ну це ж класика!!!!!!». Можливо, тому більшість уроків літератури такі марудні – там немає місця для своєї думки. Ти просто постійно погоджуєшся з фактом: «… - геніальний!»

Так, класику треба читати через актуальність та задля загального рівня обізнаності. Її варто читати через цікаві теми та задля пізнання історії. Класика – це машина часу, яка допоможе побачити на власні очі будь-яку історичну добу та тодішній добробут. Проте якщо не подобається в українській класиці постійний сільський трагізм, хоч і зрозуміло з історичного контексту, чим він був спричинений, то шкільне напучування про сакральне тут не допоможе.

Саме тому якщо запитати в одинадцятикласників про найцікавіший твір у програмі, скоріш за все вони згадають «Місто» Підмогильного або «Тигролови» Багряного. Тому що ці автори не пішли за раніш звичною літературною традицією писати про трагедію у селі. Вони писали щось нове.

Тому значно цікавіше читати модерністів, авангардистів та бітників. Тому так цікаво читати Вулф або Керуака. Людина прекрасна своїм прагненням до розвитку, тому спрагле бажання авторів створити щось нове, створювати нові літературні прийоми захоплює.

І тому «автомобілібілі» цікавіше, ніж «попідтинню, сиротами» :)

Примітка: текст взятий з дозволу автора з особистої сторінки в інстаграм.
Фото на обкладинці взято https://www.instagram.com/book_geek_ua/